Його називають Каменярем, що силою духу і думки проклав для рідного народу шлях через кам’яні мури неволі, невігластва й духовної убогості до вивільнення національної самосвідомості, до ствердження ідеї державності українського народу. Письменник, викладач, журналіст, публіцист, науковець, громадський діяч, Іван Франко разом з іншими західноукраїнськими митцями вводив українську літературу як активний чинник у центрально- та східноєвропейський мистецько-культурний простір. Друкуючись у німецьких, польських, російських, угорських, чеських виданнях, вільно володіючи кількома мовами, Франко виборював українській літературі, за його словами, «право горожанства серед цивілізованих народів світу». За своє життя І. Франко написав більш як 6000 творів.
Життя І. Франка складне, сповнене боротьби, перемог і втрат. Будучи сином сільського коваля з Нагуєвичів Дрогобицького повіту, що на Галичині, письменник усі сили віддав здобуттю освіти, а затим – служінню своєму народові.
Громадсько-політична поезія І. Франка сповнена ідеалів кращого життя для народу, його слово – зброя у боротьбі проти свавілля, пригноблення, утисків трудового люду. Один із найвизначніших творів громадянської лірики І. Франка – «Гімн» («Вічний революцьйонер»), який увійшов до збірки «З вершин і низин».
Провідним мотивом вірша є віра у невмирущість суспільних ідеалів, які народ має захищати та відстоювати попри усі перешкоди. Основний образ-символ поезії – «вічний революціонер». Це – не істота, не одухотворена постать. Це – одвічне прагнення людини до кращого, символ творчої сили, що веде народ «у призначене місто», осмислення якого пізніше буде продовжене у поемі «Мойсей». у поезії «Гімн» цей образ багатоскладовий; це дух, наука, думка, воля. Він непереможний уже по своїй суті, бо – вічний. Образом-антитезою «вічному революціонеру» є «зла руїна» – світ попівських тортур, тюремних царських мурів, муштрованого війська, гармат, шпіонського ремесла, сліз, суму, нещастя. Ідеї протиставити два світи, що є основним художнім прийомом поезії, також служать епітети (зла руїна – розвидняющийся день). Засобом анафори підкреслюється думка про невідворотність змін на краще.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані.
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще ке звело.
Поезія закінчується риторичним запитанням, що емоційно підсилює віру в невідворотну перемогу нового життя над «злою руїною».
Вірш покладений па музику і став гімном борців за кращу долю свого народу.
Віршовий розмір поезії – хорей.