Постать Пантелеймона Куліша в історії української культури займає одне з почесних місць; фольклорист, етнограф, мовознавець, історіограф, письменник, публіцист, перекладач, видавець, громадський діяч – таким є неповний перелік напрямів діяльності «палкого Куліша». Він прагнув вивести українську націю із темряви неосвіченості, допомогти їй посісти гідне місце в колі європейських народів.
Пантелеймон Куліш народився 8 серпня (27 липня) 1819 року в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинського району Сумської області). Батько його, Олександр Андрійович, – виходець з давнього козацько-старшинського роду, але в царській адміністративній системі не мав ніякого чину, тому й утратив звання дворянина. Він був заможним, роботящим хліборобом. Маги, Катерина Гладківна, розповідала своєму Панюші різних казок, переказів, легенд, наспівувала народних пісень (П. Куліш; «Пісня була для неї не забавкою – вона думала піснями»).
Навчався Куліш у Новгород-Сіверській гімназії (через брак коштів закінчив лише п’ять класів). У гімназії написав перший літературний твір – «Циган», що є обробкою уривка з народної казки, почутої від матері.
Приїхавши до Ніжина після навчання, юнак влаштувався на роботу в канцелярію та домашнім учителем панських дітей. Продовжив навчання Куліш у Київському університеті, спочатку на словесному, а потім на правничому факультеті, але незабаром був виключений через відсутність документа про дворянство.
Мешкаючи у Києві, познайомився з Василем Білозірським, Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, разом з якими заклав підмурівок Кирило-Мефодіївського братства,
У 1847 р. повінчався з Олександрою Білозірською (згодом відома як письменниця Ганна Барвінок); старшим боярином на весіллі був Шевченко.
1847 року П. Куліша, а також інших учасників Кирило-Мефодіївського братства було заарештовано й допроваджено до Петербурга. Після суду письменника чекало заслання у Тулі, де він столярував, працював в «Губернских ведомостях», друкувався під псевдонімом у журналі «Современник», скомпонував та проілюстрував книжечку про тульську старовину.
Після закінчення терміну заслання П. Куліш навернувся в Україну, де господарював із дружиною на своєму хуторі Баївщина під Лубнами, а зимувало подружжя в Мотронівці (поблизу міста Борзни на Чернігівщині),
П. Куліш активно працює па просвітницькій ниві: організує у Петербурзі власну «иечатию» (друкарню), видає альманах «Хата», стає головним співробітником загальноукраїнського часопису «Основа», а також видає збірки поезій «Досвітки. Думи і ноеми», «Хуторна поезія», «Дзвін», здійснює у співавторстві переклад Біблії українською мовою.
14 (2) лютого 1897 р. П. Куліш помер на хуторі Мотроиівка, де його й поховано.
Літературна спадщина П. Куліша – це художня Україно- та російськомовна проза (романи «Михайло Чарнишенко, або Малоросія вісімдесят літ назад», «Чорна рада», ідилічне оповідання «Орися» та ін.), лірика, ліро-епос (поеми «Великі проводи», «Маруся Богуславка», «Куліш у пеклі» тощо), «драмована трилогія» (драми «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Напивай») та ін.
Презентація про Пантелеймона Куліша